"Освітній портал"
  ДопомогаПравила    ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Пропоную онтологічний підхід до теми. Популярно.

 
Нова тема   Цю тему закрито    Освітній форум -> Болонський процес
Попередня тема :: Наступна тема  
Автор Повідомлення
dmytro_kl
Студент


З нами з: 24.05.08
Повідомлень: 75
Звідки: Рівненська обл.

ПовідомленняНаписане: 25.05.2008 20:16    Тема повідомлення: Пропоную онтологічний підхід до теми. Популярно. Відповісти цитуючи

Дяді й тьоті радісно болоняться

Вступ
Пишу цей матеріал для педагогів, освітян і всіх небайдужих до проблеми виховання та освіти. Зрештою, все населення України є продуктом виховання та освіти. Тобто, кожній людині змалку прищеплюють цілком конкретне розуміння світу і суспільства та найкращого (бажаного, рекомендованого) життя в ньому. Зрозуміло, що людину навчають і того, як саме керувати цим суспільством, як в цілому, так і кожним із громадян зокрема.
Сказане означає, що вся конкретика нашого суспільного та індивідуального життя є прямим, безпосереднім та обов’язковим наслідком свідомого застосування цих знань кожним із нас. Особливо це твердження вірне для періодів більш-менш мирного та спокійного життя, без якихось зовнішніх агресій, внутрішніх заворушень чи масштабних стихійних лих природного походження (зауважте, не спровокованих діяльністю людини).
В такому разі виходить, що населення України навчене якраз так, щоб абсолютно свідомо та цілеспрямовано обирати собі саме такий спосіб життя, який неминуче приводить до добровільного(?!) самознищення. (Цікавитеся, який же це світогляд прищепила українцям попередня, радянська педагогіка і де він описаний в цілісному тексті? А це вже не до мене, запитуйте у наших освітянських верхів. Принагідно також поцікавтеся, а який же світогляд українцям потрібен зараз і чому саме такий? І де це описане доказово і в цілісному тексті? Чи хоча б чому про це мовчать всі з титулами мудрості?).
На превеликий жаль, саме так. Адже за 17 років незалежності ніхто й ніщо не заважало українцям розпочати (вперше за всю свою історію!) успішно жити власним розумом. І аборигени, слід визнати, скористалися цією нагодою сповна. Проявили себе, так би мовити, в чистому вигляді. А інші народи, в тому числі і наші нацменшини, лише дивилися і дивувалися.
Бо підстав для українського дива аж занадто. Згадайте недавнє - ще за СРСР українці набули репутації досить таки працьовитих та порядних людей. І до освіти тягнулися, і законів дотримувалися, і ще чимало позитиву нам приписували. Тому й закономірно при розпаді Союзу фахівці Дойчебанку (не забувайте, що це прискіпливі та пунктуальні німці!) вирахували на фактах, що з усіх пострадянських республік якраз Україна має найкращі шанси якнайшвидше перейти до якісно кращого виробництва та життя. І ніхто із серйозних фахівців їм не заперечив, всі погодилися. Та й українці цим втішилися безмірно.
Проте на практиці вийшло якраз навпаки: українці з першого ж дня нав’язаної їм незалежності і по сьогодні дуже послідовно та добросовісно все роблять якомога для себе гірше, а отже – свідомо (!) якомога дурніше. І, що цікаве, ніхто ні в Україні, ні за її межами всерйоз не поцікавився причинами такого цілеспрямованого етнічного мазохізму десятків мільйонів в цілому не лінивих і письменних людей. І ще гірше, самі теоретики із суспільних проблем навіть не зробили наукової спроби вияснити причини невдалого прогнозу Дойчебанку.
Тож і по сьогодні нікому невідомо, чи це помилка західної теорії про суспільство, чи це самі українці мають такі негативні риси, які ще невідомі закордонним мудрецям. Проте цим якраз ніхто й не переймається. І наші політики всіх мастей продовжують постійно і всюди навколішки благати Не Наших (саме ця ознака є визначальною) теоретиків писати нам найрізноманітніші програми, створювати для них іміджі і взагалі – всіляко нас просвітляти.
І це при тому, що ніде в світі ці глобальні специ ще жодного разу не допомогли своєю теорією розв’язати хоча б якусь одну із гострих проблем, замирити хоча б одну "гарячу точку"?! Ба більше, наші вожді й вождики прекрасно розуміють, що всі ці мудрі словеса не просто не підтверджуються практикою, а категорично нею заперечуються. Однак вони - дбайливці наші! - продовжують щосили і без мила тиснутися в найтісніші отвори цих гуру – в силу своєї освіченості, мабуть, впевнені, що розум якраз там…
То чому ж наші правлячі еліти роблять саме так, а не якось інакше?
Та тому, що їх саме такого навчили як офіційна педагогіка, так і педагогіка народна (етнічна)! То вони старанно і реалізують засвоєні знання. Причому знання, засвоєні напрочуд міцно. Бо ж дивіться, під якими б кольорами наші діячі не галасували, яку б орієнтацію не сповідували, і навіть рускоязичниє – здавалося б, люди дуже різні, але в цьому просто монолітні всі – шукати життєвого розуму треба тільки поза українцями.
Ось якраз тут фахівці Дойчебанку і промахнулися! І навіть гірше, їм і по сьогодні невтямки, що великий, древній і знаючий одяг народ може мати усвідомленим ідеалом принципову колективну бездумність. І саме усвідомленим, недарма ж українці (всі!) згуртовано і послідовно борються(!) навіть проти найменших спроб деяких звироднілих одноплемінників жити розумом власним та ще й принагідно придумувати "якусь там" науково-технічну новизну.
До речі, шановний читачу, спробуйте самому собі пояснити, чому особисто Ви не хочете сприяти жодній науково-технічній новизні одноплемінника? І навіть гірше – свідомо замовчуєте та ігноруєте відомі Вам розробки відомих Вам (і ще живих!) українців? Чи, може, похвалитеся успішним досвідом у цьому напрямку. Мовляв, я посприяв реалізації такої-то вітчизняної науково-технічної новизни з таким-то прибутком для суспільства, для автора і для себе? Чи хоча б знаєте людей, які на цьому цілком законно і справедливо збагатилися?
На жаль, на жаль…
А все тому, що і Вас так навчили ставитися до одноплемінників-новаторів та їхньої новизни. І так Ви старанно й робите, навіть знаючи, що якраз комерційно вигідне колективне(!) впровадження власної новизни є запорукою прогресу всіх передових народів.
І тут пропоную Вам невеличке інтелектуальне напруження. Відомо, що люди живуть так, як їх жити навчили. А щоб жити якось інакше (зрозуміло, інакше в бік покращення), то потрібно мати якісь інші (а саме – доказово кращі!) знання про власне суспільство та життя в ньому. А ці кращі знання можна набути або навчанням, або створити їх самому.
Зрозуміло, що самому створити доказово краще від наявного пояснення суспільства та життя в ньому – це дуже складно, важко й довго. Праця на роки чи й десятиліття. А тому абсолютна більшість за це й не береться. Тим більше, що кожен українець і так знає життя краще від інших. Зрештою, навіщо далеко ходити, скоріше всього і у Вас самих крутиться в голові думка "Чоловіче, не вчіть мене жити!".
І тут постає питання: якщо пересічний українець так впевнений у достатності власної життєвої мудрості, то чому ж вони всі гуртом у процесі реалізації цієї мудрості так завзято вкорочують однин одному віку? Що ж це таке? Куди дивляться ті, що нас вчили і вчать життю, як прості педагоги, так і світила? Зрештою, де поділася недавня радянська мудрість, яку так полюбяють згадувати безліч всіляких брехунів та придурків?

Ось вона, мудрість радянська
Щодо українців тоді було все просто: робіть те і так, що вам велять з Москви. А для переконливості більшовики добряче скоротили хахлів, особливо за Сталіна. У відповідь вірнопіддані українці почали ще швидше масово і за власним бажанням русифікуватися. І для доказу відданості черговому старшому братові (бо колись ним були поляки, литовці, татари, ще там хтось) всіляко шкодили українству як такому.
Москва в цілому схвалювала русифікацію за ініціативою найактивніших з малоросів. Однак виявилося, що при цьому хахли втрачають кращі риси українців, а набувають тільки гірших рис росіян. Так що під кінець існування СРСР і справді значна частина українців стала "савецкім народом" – російськомовними людиноподібними істотами без жодних моральних цінностей, крім власної шкури. А таке населення аж ніяк не могло бути "свідомим будівником світлого майбутнього". Хоч, на перший погляд, ними було й легко керувати, забезпечивши основні потреби – водку й сєльодку.
Зрештою, радянська педагогіка офіційним та неофіційним чином сформувала у більшості населення стійку соціальну пасивність, що і привело до розвалу Союзу зсередини (і не слухайте побрехеньок про розвал СРСР ззовні). А розвал такої величезної країни зсередини якраз і означав, що практично ніхто в СРСР не розумів, тобто, не мав доказових знань про те, як жити краще всім разом. На всіх ієрархічних рівнях панувало мислення бездумних виконавців, які просто не знали, що це таке – суспільнокорисна ініціатива, як її створювати та як на неї реагувати владі та громадянам. Саме це всіх і завалило.
Українці ж, одержавши незалежність, навіть не поцікавилися причинами розвалу Союзу. А тому і продовжили у всьому діяти, "як і раніше", тобто, по-радянськи. Зрештою, доки практично ніхто в Україні не цікавиться необхідністю заміни радянського розуміння життя (=світогляду!) на нормальне, доти носії радянського мислення будуть автоматично відтворювати тільки радянський спосіб життя. Правда, з тією сумною поправкою, що в умовах зменшення централізованого примусу у всьому соціально пасивні люди автоматично керуються примхами і регуляторами досоціальними. І головний із цих регуляторів – "Обдури ближнього першим!"

Головне – спадковість
Саме так негласно вирішили верховоди незалежної України. Мовляв, досить з нас революцій, будемо мінятися на краще поступово, еволюційно. Їх гаряче та дружно підтримала наукова та освітянська еліта. Не треба, мовляв, жодних радикальних новацій, мудрість і так проб'є собі дорогу стихійно. Так і вийшло, скажімо, що відносно критеріїв оцінки міри істинності всякого тексту – то тут наш ВАК взагалі вмив руки: аби лише текст пошукувача був з полями і без клякс. Звідси й небачений сплеск поголів’я науковців і, відповідно, їхньої мудрості про все.
Правда, офіційна життєва (суспільна) мудрість чомусь приводить до вимирання аборигенів. То це якраз і є мірилом істинності всієї цієї писанини. Зате головна традиція збережена – брехня понад усе!
З неї й логічний наслідок: "Геть професійні знання та якусь там спеціалізацію!" Відтепер всі українські неуки, зате спритники, потрапили просто в рай. На будь-яку посаду свідомо призначають людей з будь якою освітою чи й зовсім без неї. І це навіть вважається позитивом - авжеж, мовляв, не заважатимуть застарілі професійні стереотипи і ніщо не сковуватиме польоту думки.
Така ж картина і в освіті. Почнемо з того, що міністрами освіти спеціально призначають людей, професійно якомога віддаленіших від наукового розуміння властивостей людини як біосоціальної істоти. Читання лекцій для студентів зазвичай ніяк не пов’язане із професійною спеціалізацією самого викладача, а визначається особистими уподобаннями освітянського керівництва.
А в середній школі (під керівництвом зверху, звісно) взагалі відмінили освітню природу цього суспільного інституту?! Ви тільки вдумайтеся: в Україні у школі офіційно перебувають і щось там роблять вже не "учні", а "діти"?! Саме так, цим школа автоматично позбавляється своєї суспільної ролі – спеціального місця спільної роботи вчителів та учнів по передачі-засвоєнню цілком конкретного, узаконеного суспільством, мінімуму знань та навичок.
Але ж статус "дитини" передбачає реалізацію зовсім інших прав та обов’язків в умовах колективів із цілком іншими властивостями! В них у дитини пріоритетно формується насамперед її особиста специфіка, індивідуальність. А школа навпаки, якраз і придумана людством для того, щоб всім цим підростаючим розмаїтим індивідуальностям надійно і гарантовано прищепити риси, загальнообов’язкові і типові (якщо хочете – стандартизовані!) для всіх членів даного суспільства.
Українська ж педагогіка і тут вправно стала на голову. Бо, виявляється, треба вчити "дітей" мислити й діяти нестандартно. І на диво швидко якраз це їй вдалося, та ще й з надлишком - нестандартно почали діяти всі, навіть ті, хто вчився у школі ще за Союзу. Тобто, абсолютна більшість так і норовить діяти НЕ ТАК, А ПО-СВОЄМУ: чи то в рецептурі харчів, чи в лікуванні, чи в будівництві доріг, чи в охороні правопорядку, чи при складанні законів, чи при управлінні підданими тощо.
І що найсумніше – освітянське керівництво прекрасно розуміє, що якраз тотальне самоуправство (авжеж, апофеоз індивідуалізму) тільки й веде до самознищення українців як етносу.
Але, але, але…(не сплутайте з "Оле, оле, оле…" – це з іншої опери, про Україну-2012).
На жаль, на основі самозакоханої меншовартості наші верхи спроможні мавпувати у передових народів лише зовнішні прояви їхніх досягнень. Та й ті хаотично та невміло.
Скажімо, змістовно європейській педагогіці просто нема чим похвалитися. З одного боку справді, якраз їхні учні й вихованці, ставши керівниками різних рангів, забезпечують всьому своєму суспільству членство у золотомільярдниках. А з іншого – то ті ж самісінькі носії європейської освіти спокійнісінько (і навіть гірше, з почуттям праведників?!) свідомо винищують мирне населення у так званих локальних конфліктах?! Чому ж європейська педагогіка не прищепить своїм кращим випускникам (а це справді так) хоча б кволих навичок пошуку шляхів мирного розв’язання суспільних конфліктів за межами власної території? І ще гірше – ті ж кращі євровипускники відверто зневажливо відкидають навіть пропозиції "всіляких там унтерменшів" (так вони про нас, пересвідчився в цьому і особисто) всього лише ознайомитися з науковим поясненням природи масових конфліктів та шляхів гарантованого замирення і профілактики.
Не диво вже випускникам педагогіки нашої – цих спеціально вчать зневажати все українське. А то ж представники інтелектуальних лідерів - у них же, кажуть, толерантність та чутливість до новизни чи не на першому місці. У всякому разі їх ніби так вчать. А на практиці вони діють якраз навпаки! То що ж саме і в якій мірі нашим педагогам у їхніх переймати?!...
Проте в Україні продовжує процвітати оплата не за кінцевий результат, а за гарно оформлений звіт про нього. Тож і наші освітяни з легким серцем та радянською вправністю продовжують брехати. І всі задоволені.
Так і з Болонським процесом. Ніде конкретно і доказово не описано, що ж це таке і чим воно краще від нашого. Але мавпуймо, бо закордонне! Тим більше, що для наших освітян це звична річ – постійні й абсолютно необґрунтовані шарпання в різні боки одночасно, все та ж остогидла багатовекторність.
Правда, реформа нашої школи ще логічно не завершена, хоч і лишилося всього півкроку. Але тут потрібна, сказати б, політична воля самих освітян та злам залишків колишніх їхніх професійних стереотипів. Йдеться, власне, про вочевидь недоречні у сьогоднішній школі терміни (назви) "вчитель" та "педагог". Ну ніяк вони не узгоджуються з панівним там сьогодні визначенням "діти", хоч ти лусни!
Звідси й моя рацпропозиція: всіх працівників нашої середньої освіти у школі в робочий час офіційно іменувати "дядями" і "тьотями"! Зрештою, можу тут навіть взагалі відмовитися від свого авторства – фактично у школі так воно і є. Тож залишається просто, без зайвих викрутасів, взяти та й назвати речі своїми іменами. То хоч окозамилювання та бюрократизму поменшає.

Проба пера, для вас
Трішечки покажу вам, шановні, початок наукового підходу. В даному випадку – до проблеми болонізації освіти як такої.
У нас панує думка, що науковий підхід, в тому числі й до суспільних проблем – це коли обов’язково купа статистики, формули, посилання на авторитетів, першоджерела, перше-друге-третє..-п'яте-...-десяте… і закономірно увінчують текст якомога пишніші титули офіційної мудрості авторів. Бо, мовляв, на суспільну тематику саме так і пишуть всі наші офіційні світила.
З одного боку – воно ніби й так, пишуть. Навіть більше, якраз так написані гори статей, посібників, дисертацій, монографій ті іншого на тему побудови комунізму в СРСР та й у теперішній Україні про побудову вже невідомо чого. Проте – кому саме і в чому саме ці їхні писання допомогли?
А таки й справді допомогли і допомагають. От тільки помічна вся ця пись виключно для кар’єри та кишені їхніх авторів. Решті ж у кращому разі нею лише задурюють голови. А все тому, що це лише псевдонаукове дотримання зовнішньої формальності, яке ніяк не пов’язане із суттю (=внутрішніми закономірностями) буцімто обговорюваної проблеми. А всі наші проблеми та недоліки якраз і є лише закономірними наслідками взаємодії цих внутрішніх властивостей суспільства. Тож перед всяким базіканням з мудрим виглядом спочатку треба мати доказово однозначне цілісне пояснення нашого суспільства та причин наших недоліків. Офіційно його немає і придворні брехуни навіть заперечують можливість створення такого пояснення (а моє при цьому цинічно ігнорують та замовчують, як і абсолютну більшість української науково-технічної новизни).
Тому й всі добросовісні дослідники суспільної проблематики (крім мене) працюють зараз в умовах теоретичної невизначеності. А в таких умовах науковий підхід починається від самого початку, з якісного (в розумінні – не кількісного) критичного аналізу. І починається цей аналіз аж ніяк не усталеною в даній області термінологією сумнівної вірогідності (яку й беремося перевіряти), а понятійним апаратом заздалегідь більшого ступеню свободи змісту. Що ж до активних систем класу суспільства, то їхній опис починається взагалі лише трохи формалізованою літературною мовою. Бо ж спочатку треба простими словами описати конкретну проблему: що і чому маємо виясняти.
Причому початок всякої науки завжди та у всьому однаковий і загалом має вигляд такого питання : "А чому це саме так, а не якось інакше?". Тож саме таким питанням спочатку перевіряють на міру доказовості твердження чинного пояснення того чи іншого явища, а потім шукають пояснення доказово кращі замість наявних хибних. І лише потім, після побудови доказової теорії переходять до формулювання прикладних її варіантів.
В цілому ж суспільство дуже складне і я на його наукове пояснення вийшов лише через багато років цілеспрямованої праці. Прийшлося навіть де в чому істотно доповнити понятійний апарат наявного абстрактно-логічного мислення (АЛМ) та прикладної гносеології. Та й то завдяки щасливому збігові ряду обставин. Хоч, з іншого боку, працював і працюю я у виключно антинаукових умовах, які дуже ефективно гальмують роботу. Зрештою, не будемо про мене, можете поцікавитися самі, чого це раптом найрезультативніші наші новатори змушені масово втікати подалі від України?
Але це так, наукова лірика. А реалії такі, що без цілісного пояснення суспільства вивчати його науково ніде в світі просто неможливо – всякі подібні заявки йдуть чи від безграмотності, чи від свідомого махінаторства їхніх авторів. Це як з вічним двигуном – не можна його створити , не вирішивши попередньо заборон термодинаміки. Зрештою, по-справжньому вдумливих та небайдужих відсилаю до діамату, гносеології, детерміністики і системології (саме в такій послідовності, а потім напрямок подальшого дослідження побачите самі).
А зараз повернуся до популярних прикладів початку наукового підходу.
Воно, звісно, науковий підхід дає змогу легко причепитися до всього, в тому числі і до Болонського процесу. Зокрема, скажімо, поцікавитися, на основі якого саме розуміння структури світогляду (де ця структура доказово описана в конкретному тексті?) європейці мають намір розбудовувати свою педагогіку?
Зразу ж і виявиться, що вони про це взагалі ні бум-бум. Люди просто, без зайвих мудрувань, збираються вчити власне підростаюче покоління доти, доки тим не набридне. А після школи буде плавний перехід до освіти вищої. А там, дивись, гряде і безперервна освіта післядипломна, кому захочеться. І нарешті, для бажаючих вже зараз широко розвивається мережа всіляких курсів для пенсіонерів. Так що вчитися і справді ніколи не пізно.
Чому так, спитаєте?
Та так воно якось гуманніше. А почасти і з досвіду предків – був же колись у Європі інститут вічного студентства. Ось і відродимо його на якісно вищій основі, хай собі буде. В крайньому разі зійде за туристичну принаду, не пропадати ж грошам…
Є і ще в болонізації каверза. З певних міркувань відомо, що краще для всіх, коли людина розпочинає самостійне доросле життя і біологічно зрілою, і з достатнім мінімумом знань, і юридично повносправною. Тобто, бажано у випускників середньої школи ці три етапи якомога зблизити в часі. Оскільки ж фізіологічним розвитком молоді радикально командувати небажано, то краще було б наблизити соціальну (громадянську) та юридичну (правову) зрілість підростаючого покоління до його зрілості фізіологічної (статевої).
А для цього, зрозуміло, треба різко скоротити об’єм обов’язкових знань у середній школі з тим, щоб її закінчували років у 16. Наука й тут доводить, що це і реальне, і доступне. Зокрема, тривалість середньої освіти і можливо, і вигідно скоротити на 2 – 3 роки навіть із кращою якістю випускників. А все за рахунок оптимізації об’єму програми середньої школи на основі наукової картини світу та принципово іншого, адекватного властивостям живого, освітнього алгоритму.
Тут доречно зауважити, що європейська традиція управління вихованням та освітою вимагає керівників цими процесами однозначно із свідомо антибіологічними знаннями та поглядами. Так, мовляв, швидше і далі опинимося від тварин.
Насправді ж досвід братів наших менших однозначно доводить, що всяка жива істота вчиться постійно, все життя! І разом з тим якось встигає вчасно і дозріти статево, і набратися знань про регулятори власної популяції, і навчитися орієнтуватися у своїй екологічній ніші. І хоч у них вочевидь слабенько з навчально-методичним забезпеченням освіти та виховання, але й наявного живій природі вистачає для постійного(!) прогресивного розвитку, еволюції.
То не гріх і людям у них повчитися, зокрема, як поділяти знання на необхідні, бажані та необов’язкові хоча б для середньої школи. Тоді й навчальна програма сама усохне на роки!
Правда, існуюче в громадській думці тлумачення середньої освіти підкріплене горами наймудрішої писанини, живими класиками зі своїми науковими школами, потужним штатом навколошкільних паразитів тощо. Тож весь цей ретроград разово відкинути просто неможливо як з міркувань теоретичних, так і з досвіду практичного. Особливо ж у неправових державах типу нашої, де суспільне зло (в тому числі і в педагогіці та освіті) надійно забетоноване круговою порукою нетрудових прибутків його активістів.
Для таких ситуацій пропоную м'який, еволюційний шлях поступового подолання існуючого буцімто хорошого ще кращим. Причому - зауважте! – у виконанні та під керівництвом наявного навчально-виховного персоналу з найодіознішими його фігурами включно. За правилом: самі накрутили – самі й виправляйте. А щоб виправляли не на словах, як ведеться, а насправді, то і платити їм не за слова, тобто, рожеві звіти про золоті гори, а залежно від реально досягнутої суспільної користі.
І не сумнівайтеся, при оплаті праці "тільки за кінцевий результат" всі сьогоднішні освітянські брехуни, плагіатори, махінатори і т. п. із справжнім задоволенням(!) швиденько вивчать необхідні для цього знання (вони вже є!) і працюватимуть на користь суспільства. І це ніяка не фантастика. Адже в живому від природи закладена і стратегія користі для інших. Просто в абсолютної більшості нашого населення (ще не громадян!) ця суспільнокорисна складова поведінки чинним порядком розподілу ВВП та низкою негативних етнічних рис аборигенів заблокована до повної непомітності.
До того ж, дуже помилковою є панівна думка, що всякій соціальній погані (ударникам нетрудових прибутків) живеться у нас привільно і комфортно. Матеріально, на перший погляд, ніби й так – легко доступне все мислиме і немислиме. Але згадайте якість цього нашого всього (товарів і послуг) – вона безмірно гірша навіть за радянську та ще й однаковісінька для всього цінового ряду. Тож наші багатії, порівняно з нами, просто переплачують великі гроші (хоч незаробленого і не шкода) за такий же само брак і халтуру, як і споживчий кошик наш. Не рятує наших товстосумів і нібито гарантовано якісний імпорт – дорогі товари умільці підробляють ще охочіше. До того ж, на це крізь пальці дивляться і всілякі наші контролери якості, в душі вони тільки раді нагоді насолити багатіям.
А ще згадайте обов’язкову для всіх хімію в повітрі, воді і харчах, дрібку радіації, повсюдні гори сміття та відходів. Ще й маємо серед неприємностей поповнення поки що маловідоме, але не менш грізне.
Справа в тому, що в антиринковому суспільстві (нашому) більшість населення в егоїстичній засліпленості цілеспрямовано винищує в навколишньому середовищі антропосолідарні (сприятливі для людини) види живого (запам’ятайте цей термін, згодиться, коли будете оплакувати власноруч сплюндроване). Натомість звільнені екологічні ніші автоматично і обов’язково заповнюють антропоконкурентні (шкідливі для людини) види.
Хрестоматійний приклад – навколо Києва, акумулятора та взірця всього нашого суспільношкідливого, вже десь км до 100 повидирали з землею всі приємні (з корисними для людини властивостями) та їстівні дикі рослини. А звільнене людиною(!) місце із вдячністю займають рослини, які для нашого організму неприємні і навіть отруйні. І всі ці їхні речовини багатьма шляхами та механізмами гарантовано накривають Київ та киян, в т. ч. і грошовитих. Ось вам і дяка від природи за "турботу", і певною мірою – вища справедливість.
То це якраз додаткова нагода нашим освітянам цілеспрямовано формувати суспільну думку в корисний бік – роз’яснювати (=вчити й виховувати!) ситуацію насамперед нашим майновим та адміністративним елітам на рівні їхньої власної шкури (саме так до них єдино і дійде).
Але досить про сумне та складне. Ось вам дещиця оптимізму.

Болонізація – це круто!
Насамперед скажу вам, що не по-українськи це – обговорювати задуми і звершення вищих та мудріших від нас. А тому не будемо відходити від славних традицій, а належно дотримуватимемося чужого дороговказу. І вже там, на второваному іншими шляху, можемо й собі чимось блиснути. Тим більше, що таки маємо чим в асортименті. Просто дивуюся, як це наші педноватори цю ниву і досі обминають.
А йдеться про якнайширше впровадження терміну "болонський" у буквально всі сфери нашого (і навіть міжнародного!) життя.
Спочатку про міжнародне. Зверніть увагу: вже котрий рік хтось десь щось бубонить про Болонський процес, а результату – як у бочку прозвучати. Видно, що наші освітяни при цьому даремно (видать, з політичного переляку) ігнорують досвід агітпропу, насамперед, радянського (хоч немало з них свого часу були його виконавцями і навіть активістами). А от я найпомітніше з їхнього наробку згадав – не хвалюся, а просто констатую факт. І пропоную виразно та зрозуміло виокремити Болонський процес у світовій громадській думці. Так би мовити, очолити його інтелектуальним вектором і заразом – вказати кінцеву мету. Тож із сказаного логічно й неминуче і витікає освітянське кредо сучасності: "ПЕДАГОГИ ВСІХ КРАЇН – БОЛОНЬТЕСЯ!" (посмакуйте ним кілька разів вголос та подумки). А я, на правах автора і патріота, резервую його дублювання українською мовою у всіх випадках міжнародного вживання даного гасла (а що, хай знають!).
А тим часом наситимо цим терміном національний інформаційний простір. Зрештою, при потребі можна все це передати і іншим народам, хай хоч у цьому за нами плетуться.
Насамперед подбаймо про простолюдинів – бо де вже їм якісь знання здобувати самотужки. Заразом і лексику їхню окультуримо. Наприклад, запровадьмо вираз "Ти що, болонувся (лася)?". Чи замість "Боронь Боже!" пропонуємо "Болонь Боже!" – принагідно це просто знахідка для людей з проблемним "р". Або ж про зовнішній вигляд: "Ти диви, яка вона вся болониста". І про характеристику цілісну: "Він вже зовсім болонуватий!". Та й до запальної сварки більше личить милозвучне "Ах ти болоняка!"…
Підключаймо й людей творчих професій, адже вони є потужним джерелом та провідником неологізмів. Скажімо, добре було б з їхньої подачі внести у спілкування систему якісних оцінок по смисловій осі "Безболонно! – Болонно!".
Не оминаймо і природничників. Наприклад, хай би астрономи назвали один із нововідкритих об’єктів небосхилу Stella Bolonica. А якби геологи знайшли якогось невідомого каменюку, то чому б не назвати його Болонський Світоч (без перекладу). Хоч, звісно, найкраще запам’ятовуються приклади із світу живого. Скажімо, знайдуть зоологи якогось непоказного черв'яка, та ще й смердючого. Ну то й що, скажете, здивували. А наречіть його Procesus Bolonicus, то довіку з Вашої голови не вивітриться.
І з РАГСами укласти угоду про співпрацю. Бо ж є чимало люду, хто хоче поміняти власне неоковирне прізвище на якесь краще. Таким і запропонувати: Болоненко, Болончук, Болоняста, Приболонений тощо. Не забути й вітчизняні нацменшини (авжеж, в дусі відповідної єврохартії). І для них знайдуться варіанти: Болонов, Болонскіх, Болоновський, Болонкевич, Болонгірш, Болонеску, Болоніарі, Болонідзе, Болонян і т.п.
Конче важливо охопити і дозвілля. Тут зразу ж спадає на думку легенька видозміна відомої марки пива. Як кажуть, один розчерк пера – і маємо "О, Болонське!". До речі, дуже воно пасувало б на всіляких поважних зібраннях, тих же освітян найперед. Скажімо, у перші перерви подавати пиво "О, Болонське! Світле", а під час обіду – "О, Болонське! Темне". А вже в післяобідні паузи краще піде "О, Болонське! Ще темніше". Ну, і на завершальний фуршет виставити пиво "О, Болонське! З копит". Таке вже запам’ятається надовго.
Та все ж провідним тут є професійний бік новації. За активне та всебічне впровадження болонізації місцевих освітян варто відзначати відповідними званнями. Наприклад: Болоніст 3-ї, 2-ї, 1-ї та Вищої категорії. А діячам важливішим, згідно з табелем про ранги, присвоювати звання Заслужений (чи й Народний) Болонізатор, відповідно 3-го, 2-го та 1-го ступеня. Зрозуміло, що ці відзнаки треба супроводити належним додатком до зарплати та пенсії.
У наших силах істотно просунути й власне теорію процесу. Скажімо, вже зараз напрошується потреба в кафедральному очолені напрямків "Порівняльна болоністика", "Семантичний аналіз семіотичних аспектів болонізації", "Етноболонізація" тощо. Тож, звісно, потрібно розбудовувати і належну наукову вертикаль з відповідними вченими ступенями. А незабаром, з набуттям належних наукових і кадрових здобутків незле буде подумати і про організацію Відділення Болонізації в НАН України.
Ще, як нейрофізіолог за початковою освітою, пораджу й таке. Не бійтеся йти у підсвідомість. Наприклад, загальновідомо, що в різних видах діяльності чимало трудових колективів чи й професійних груп для душевного спокою обирають собі ті чи інші талісмани.
Наскільки вже допоможе воно чи ні, хтозна, та все ж певний психодопінг є. То й освітянам варто чимось подібним обзавестися. Тим більше, що цей талісман вже існує давно і просто сам на цю роль проситься. Це собаки-болонки. Тут просто щасливо поєдналося все – і назва, і зручний розмір, і на всіх вистачить (пси у нас плодяться добряче). Та й з іншого боку зручність: не будуть вже на освітян вішати всіх собак без розбору - матимете свого конкретного.
Одним словом, як належно роззирнутися та подумати, то обрії болонізації розкриваються просто неозорі – писав би й писав би!
Проте стоп: при всій скромності відчуваю, що я вже тут наслідив достатньо нев'янучо. Пора подбати і про колег-новаторів та лишити їм вдосталь оперативного простору. Так що творіть, шановні, здобувайте лаври собі й Україні.

Післяслово для вдумливих
Саме для вдумливих. Бо небайдужі до наших недоліків, особливо екологічних, всі. Ну й що з того, що вони всіляко протестують?
Та хоч кричма кричіть, хоч організовуйте найкривавіші теракти – анічогісінько не допоможе. Бо всі ці зусилля спрямовані на наслідки. А треба впливати на причини наших недоліків. Проте перед всяким конкретним впливом треба ці причини виявити та ще й доказово впевнитися, що ми не помиляємося.
А все це робота розумова, на основі наукового мислення (і робота нелегка, та ще й для українців надзвичайно рідкісна), а не виключно емоційно підкріплене хаотичне скорочення різних м'язів. До того ж, людина народжується із навичками розвивати в собі мислення лише конкретно-емоційне (досоціальне, тваринне), яке описує тільки поверхневі прояви життя.
Тому люди нормальні (на жаль, українців серед них майже немає) за тисячі років зусиль якраз розумових просто були змушені створити мислення принципово інакше - АЛМ, понятійний апарат якого і пояснює внутрішні властивості суспільства (як сукупності людей теж із своїми властивостями). Бо ж якраз взаємодія цих властивостей завжди і приводить до тих чи інших наслідків. Тож якщо ми хочемо, щоб ці наслідки були для нас сприятливими, то для цього потрібно якомога більшій кількості членів суспільства діяти в злагоді із цими суспільними закономірностями.
Причому для цього аж ніяк не обов’язково всім належно на цих суспільних властивостях знатися. Адже, для прикладу, навряд чи хоч один із 1000 власників мобільних телефонів добре розуміє їхню внутрішню будову та властивості. Проте нічого, користуються цими телефонами успішно всі. Тому, що творці мобільників спеціально розробили правила для користувачів, яких решті людей цілком достатньо для успішного користування тим, чого вони, фактично, і не тямлять.
Або ще приклад, із давньої історії людства, з життя так званих первісних людей. Відомо, що багато їхніх племен тисячоліттями жили, як тепер кажуть, екологічно грамотно. Хоч якраз самої екологічної грамотності (усвідомлених науково обґрунтованих знань про властивості та закономірності живої природи) ніхто з них не мав і за мільйон км від себе. Просто за багато поколінь до цього відповідними регуляторними механізмами у них сформувалася система правил неусвідомлюваної поведінки у вигляді традицій, обрядів, табу тощо, яка й гарантувала цим людям довготривалі збалансовані взаємини із навколишнім середовищем.
Так ось, зараз вже щось подібне сформувала наука і для людини третього тисячоліття. Саме так, у першому наближенні вже сформульовані правила для користувачів властивостями людського мозку (не дивуйтеся, Ваш мозок теж має властивості), властивостями суспільства та властивостями навколишнього середовища. Причому якраз "властивостями". Адже людина завжди взаємодіє не з мозком (навіть своїм), суспільством чи природою взагалі та в цілому, а виключно із дуже конкретними зовнішніми проявами тих чи інших їхніх властивостей.
Але тут є одна важлива обставина, якої носії конкретно-емоційного мислення (КЕМ) не розуміють. Справді, у випадку взаємодії з активною системою людина завжди має безпосередню справу лише з її частиною, тобто, тією чи іншою кількістю її властивостей. Однак у відповідь дана система реагує вже як ціле. При цьому у формуванні цілісної відповіді задіяні і інші її властивості, про які дана людина часом і гадки не має. Причому ця цілісна відповідь активної системи зазвичай триваліша (так звана післядія), ніж очікувалося. Та ще й у цій неочікуваній частині системної відповіді містяться переважно небажані для даної людини результати.
Оце вам і розгадка т. зв. парадоксу Чорномирдіна, коли радянські люди "хочуть як краще, а виходить – як завжди", тобто, кепсько. А все тому, що носії КЕМ власне сприйняття конкретного явища безграмотно вважають вичерпним розумінням ситуації в цілому і навіть однозначним підтвердженням особистої правоти. Насправді ж під поверхнею всякого явища міститься його суть, від властивостей якої все і залежить. Однак КЕМ існування суті навіть не допускає. Так і виходить, що чим менше радянська людина має про щось доказових та систематизованих знань, тим більше вона впевнена у власній правоті якраз у даному питанні.
А щоб вам воно краще запам’яталося (а раптом знадобиться?), то сформулюю цю думку коротше: "Впевненість носія КЕМ обернено пропорційна його компетентності". Звідси ж і психологічний висновок: "Чим далі носій КЕМ перебуває за межами власної компетентності, тим йому там комфортніше". Правда, цей висновок не зовсім мій. Адже подібну думку в художній формі вже давно висловив хтось із українців: "Раденький, що дурненький".
Класичний цьому приклад – наші політики. Вони абсолютно не мають доказових та підтверджених практикою знань про властивості суспільства та людини, якими вони пнуться командувати. Але це їх анітрохи не бентежить. Навпаки, наші діячі впевнені у відсутності цих властивостей та закономірностей взагалі. А якщо чогось немає, то його, мовляв, просто безглуздо навіть пробувати вивчати та забивати собі голову всякими дурницями (Ага, сякі-такі мудрагелі, піймали облизня?). Зверніть увагу, у будь-якій ситуації вони з обуренням відкидають "якісь там об’єктивні докази", а керуються виключно власною "впевненістю" та "глибокою переконаністю".
Проте, шановні, не поспішайте з висновками – якраз так думати і діяти наших політиків навчила наша ж педагогіка?! То чому ж нашим педсвітилам зараз на цю тему зовсім заціпило?! Чому жоден з них і не пискне, що наших політиків треба в мобілізаційному порядку терміново переучувати, із сьогоднішніх маразмів на нормальне світобачення, звісно?! Де про це хоча б поодинокі голоси окремих педноваторів?! Чи хоча б де пояснення цієї таємничої мовчанки наших в цілому балакучих педагогів?! Чи хоча б як ці питання донести до громадськості (опублікувати)?
Звідусіль глухо. Блокада в розпал свободи слова…
А всі тут свідомо мовчать, бо в умовах неправової держави кожен її "гвинтик" обов’язково має грішок за душею, тобто, неправедно нажиті чи кар’єру, чи титули, чи посади, чи майно, чи ще щось. Тому, мовляв, якщо хоч слово скажу відверте, то його зразу ж проти мене і повернуть, щодо цього умільців та бажаючих вистачає.
Даремно остерігаєтеся, шановні! Нікому з вас анічогісінько не буде! На підтвердження згадайте, що сталося після розвалу СРСР із десятками тисяч спеців з будівництва комунізму, тобто, загальновизнано професійних брехунів і махінаторів?
Правильно, не сталося анічогісінько! Навпаки, все їхнє набуте відвертою брехнею та махінаціями цілком офіційно (рішеннями влади, тобто, їхніми учнями!) примножилося ще. А старшим за віком та чинами навіть пенсія приросла "За особливі заслуги перед Україною".
То й ви, освітяни, не хвилюйтеся.
Тільки одне треба пам’ятати – не шукати винуватців і не називати конкретних імен. Тому що справедливості все одно не доб’єтеся, а собі зашкодите (не забувайте, що чим підліші люди, яких ви спробуєте вивести на чисту воду, тим вони злопам’ятніші та згуртованіші задля помсти вам же). А основне – конкретних винуватців у масових процесах і справді немає!
Для прикладу погляньте на наших вождів – це ж виключно за їхніми рішеннями українці втратили десятки мільйоно-років життя! Але нікого з них не звинуватиш у свідомому кримінальному злочині. Тому що вони приймали і продовжують приймати такі бузувірські рішення не з метою свідомо нашкодити підданим, а просто не знають інших шляхів власного збагачення. Тобто, діють за давнім українським правилом "Чим гірше ближньому –тим краще мені!". І громадськість це вважає цілком нормальним. Ніхто не вимагає суду над ними чи хоча б конфіскації нечесно нажитого. Навпаки, майже одностайно їх титулують не інакше як Політиками Великими. А багато хто навіть відверто визнає, що "На їхньому місці так робив би кожен".
То вам, освітянам, з вашими махлюваннями максимум в десятки тисяч, чогось боятися просто смішно. Повторюю, не тикайте пальцем в персоналії, а шукайте "об’єктивні та суб’єктивні причини", є ж у нас такий досвід. Тоді й конфліктів не буде, і справді можна буде справу зрушити в корисний бік. Тим більше, що вас дуже багато - навіть при бажанні вас нема ким замінити. Не те, що чиновників у нас міняють десятками тисяч річно. А ви – незамінні, що б і як не робили. До того ж, я жодних додаткових трудозатрат для вас не пропоную. А всього лише вчити все суспільство нормально мислити і нормально діяти. За науково обґрунтованими правилами.
Причому для свідомого та успішного користування цими правилами цілком достатньо об’єму шкільної програми навіть для середніх класів. Зауважте, я спеціально наголошую на об’ємі, а не на якісному змісті цих знань. Бо якраз із якісним змістом знань шкільної програми і далеко не все гаразд як в Україні, так і в світі.
Тож із даних міркувань Болонський процес - це всього лише уніфікація освітніх технологій, яка фактично не втручається у суть цих знань на світоглядному рівні. Бо європедагоги ще й досі наївно вважають, що чітке дотримання певної процедури (конкретних освітніх технологій) обов’язково гарантуватиме бажаний результат (всебічно розвинутого та суспільнокорисного випускника школи). Зрозуміле й коріння цієї їхньої ілюзії.
Справа в тому, що сучасна єропедагогіка сформувалася в руслі протестантського світобачення. А при цьому термін "праця" розуміється не інакше, як "праця добросовісна". То воно ще й зараз непогано виходить всюди, де всі, в тому числі і вчителі та учні, працюють добросовісно. Можна навіть різко спростити облік та оплату праці, зробивши її однаковою для всіх, тобто, погодинною за фіксованою тарифною сіткою. Бо ж всі в суспільстві працюють однаково старанно.
А коли не всі?...
От у таких умовах протестантизм (=євросвітогляд) і не працює. Ось вам приклад. Відомо, що в останні роки в передових єврочленах виросло досить масове покоління імігрантських дітей. Причому, людей які приїхали з іншими світоглядними цінностями та релігією. Зокрема, у них "праця" аж ніяк не жорстко пов’язана з "добросовісністю". Тобто, ці люди можуть вважати цілком справедливим для себе в певних умовах працювати абияк. Так саме по-своєму вони можуть ставитися і до інших цінностей протестантського суспільства. Тож коли імігранти-батьки дотримуються законів нової країни із страху перед державою чи законами, прищепленого їм ще там, де вони виросли, то у їхніх дітей цього страху перед державою (системою надіндивідуального примусу) вже немає. Навпаки, вони навчені європедагогікою не боятися нічого в демократичному суспільстві. Ба більше, їм у єврошколі наполегливо втовкмачували саме примат особистості перед іншими суспільними інститутами і, насамперед, державою та її законами і правилами.
А світогляд у цієї молоді в основному залишився попередній, нагадую, відмінний від протестантського. І сформований він у сім'ї та в переважному спілкуванні в імігрантському середовищі механізмами етнопедагогіки. То така молодь і поводиться, і працює інакше, ніж мешканці корінні. Причому аж ніяк не від злочинних намірів, а навпаки, у чіткій відповідності з наявними у них світоглядними цінностями. І таких людей у Європі вже десятки мільйонів!
Тому й закономірно падає якість їхньої праці за умов погодинної оплати (на їхню думку – зрівнялівки), тому й масові безчинства. Причому, зверніть увагу, корінні євроюристи розцінюють це як злочин, а самі їхні учасники та активісти, навпаки – як дозволену тими ж єврозаконами реалізацією своєї особистості.
Зрозуміло, що неузгодженість антинаукових (в обох випадках – на релігійній основі) світоглядів ніякими реформами та змінами освітніх процедур усунути неможливо. Вихід тут єдиний і історично неминучий – система освіти та виховання повинна формувати світогляд, однаковий для всіх людей, а саме – науково обґрунтований.
І саме цей світогляд мені і вдалося доказово сформулювати в першому наближенні та ще й розробити технології безконфліктного поширення його у всіх вікових та професійних групах.
Проте українське педначальство меншовартісно, а значить – фанатично і хронічно, хапається виключно за чуже. На сьогодні - це бездумна лихоманка болонізації. А що, платять, хвалять та ще й нагороджують за це, то про що тут думати?! Зрештою, повторюю, для українців за багато поколінь подібної бездумної практики суспільношкідлива діяльність стала навіть офіційно престижною. З чим нас і вітають недоброзичливці.
P.S. Прошу вважати цю статтю текстом цілісним.
P.P.S. У наведених латинських термінах можливі помилки.

28 квітня 2008 року. Клець Дмитро Васильович, українець без
меншовартості, засновник наукового
суспільствознавства.
Моб.т.: 8096 233 67 23.
E-mail: dmytro_kl@ukr.net
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення Відіслати e-mail
Показувати:   
Нова тема   Цю тему закрито    Освітній форум -> Болонський процес Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  
Ви не можете писати нові повідомлення в цю тему
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете голосувати у цьому форумі


Powered by phpBB © 2001, 2005 phpBB Group
Ukrainian translation © 2005-2006 Serhiy Novosad